Как езда на велосипеде может спасти жизнь

  • 20 апреля 2022 08:09:13
  • Отзывов: 0
  • Просмотров: 136
  • 0

Десять років тому Джеймсу Голдінгу ледь вдавалося піднімати голову з подушки. Тоді він був прикутий до ліжка і боровся з агресивною формою раку. Зараз він готується взяти участь у Race Across America (RAAM), велопробігові, довжиною майже в 5 000 кілометрів. До того ж, Джеймс їде туди не просто взяти участь, а перемогти. Думаєш, це нереально? Тільки не для Голдінга, який уже побив чимало велосипедних рекордів.
 

Крім самої траси, яку називають найдовшою і найважчою у велоспорті, протягом змагань планують зібрати майже 4 мільйони доларів для різних благодійних організацій.

Відновлюючись після першої битви з раком, Джеймс Голдінг виявив, що любить їздити на велосипеді. Згодом, цей вид спорту не тільки допоміг йому вилікуватися, а й проклав шлях до нового життя, сповненого дивовижних можливостей.
 

Шокуюче відкриття
 

Чоловікові було 28, коли він дізнався, що хворий на рак. Діагноз поставили після того, як місяцями Джеймса мучили нестерпні болі у спині. Лікарі не сприймали скарги всерйоз, а тому Джеймсу довелося боротися, аби йому хоча б зробили аналізи. Тільки, коли у нього почалися нестерпні муки і мати доставила його у лікарню, у хлопця у животі виявили пухлину, розміром з грейпфрут. На диво, свій діагноз він сприйняв як полегшення.
 

Джеймс згадує: «Нарешті я дізнався причину болю і зрозумів, що мені це не здається. Тоді я вже приймав таку кількість знеболюючих, що не одразу зрозумів діагноз. Просто не уявляв, наскільки погано все може бути. До цього моменту рак я сприймав як щось таке, на що люди постійно збирають гроші. Втім, не дуже багато знав про це».
 

Через її розташування, пухлину неможливо було видалити. Тому довелося проводити найсильніші сеанси хіміотерапії, аби хлопець вижив. «Це дивний мішечок, що висить поряд з твоїм ліжком. На перший погляд, прозорий і нешкідливий, та насправді — чи не найбільш токсична речовина, що коли-небудь потрапляла у людське тіло. Медперсонал навіть носив цю суміш у промислових гумових рукавицях», — розповідає чоловік.
 

«Спершу ти нічого не помічаєш. А потім перестаєш спати, просто не можеш заснути, їжа втрачає смак, адже рецептори змінюються. Це виснажує імунну систему, тому до мене постійно чіплялись інфекції», — каже Джеймс Голдінг.
 

Я пройшов стадії галюцинацій, був дезорієнтованим і грубим. Цього не можна стерпіти, але ти знаєш, що мусиш це зробити.

Джеймс Голдінг
 

Хіміотерапія знищувала рак з тою ж швидкістю, що і життєво важливі клітини Джеймса. Через це його довелося помістити у штучну кому на два тижні. Після чого почався процес відновлення, аби хлопець зміг хоча б ворухнути пальцями на ногах.
 

«Вперше отямившись, я не пригадував, що зі мною, — згадує Джеймс. — Я думав, що потрапив у ДТП і гадки не мав про рак. Це були справді важкі часи. Особливо, коли ти молодий, неодружений чоловік, який звик вести активний спосіб життя. Може спорт і не був частиною мого життя, але я працював штукатуром. Перейти від щоденної ручної праці до стану, коли не можеш підняти голову — було жахливим випробуванням».
 

Тоді думати про сьогоднішні велосипедні здобутки було просто смішно. У той час у Джеймса були зовсім інші цілі, як, наприклад, самостійно прийняти ванну.
 

Для того, аби хлопець пересувався потрібна була не одна медсестра. «Коли потрібно було сісти, одна медсестра була переді мною, інша — за спиною. Вона тримала трубки від машин, без яких не міг би жити. Мої сили були на найнижчому рівні», — говорить Джеймс.
 

У лютому 2009, Голдінга перевели у штучну кому на два тижні

 

Тоді Джеймс керувався фразою «щодня крок за кроком». З тих пір, це своєрідна мантра для нього.

 
«Ніхто не очікував, що я виживу. Я все мусив робити спочатку. Підняти голову, аби змогти сісти. Потім навчитися вставати, ходити. І все це для того, аби хоча б змогти самотужки піти в туалет», — зізнається Джеймс.
 
Коли стан Джеймса хоч трохи покращився, його нарешті виписали з лікарні. Перебуваючи на реабілітації, одного разу він побачив старий велосипед, що належав сусіду по квартирі. Роками не беручи до рук велосипед, хлопець вирішив спробувати свої сили. Це вийшло для нього величезним одкровенням.
 
«Я поїхав до місцевого водосховища. Це буквально 8 кілометрів, — пояснює хлопець. Не пам’ятаю, коли востаннє відчував себе настільки вільним. Це не тільки дало можливість відволіктись від лікування. Тоді я вперше проявив активність після того, як місяцями лежав прикутий до ліжка».
 
«Я продовжував їздити по 8 кілометрів щодня. Це не були тренування. Просто під час їзди я отримував свободу і втікав від усіх тодішніх переживань. Мені ставало легше, я збільшував навантаження. Тоді я поїхав до маминого будинку, що був за 16 кілометрів від мого. Процес пішов і мене постійно переслідувала думка: якщо вдалося проїхати так далеко зараз, що ж буде наступного разу?», — веде далі Джеймс.
 

Благодійні виклики
 

Продовжуючи їздити на велосипеді, у 2009-му Джеймс дізнався, що у нього сталася ремісія. Тому вирішив поставити перед собою амбітну мету — зібрати кошти на благодійність, аби повернути хоч щось тим, хто допоміг йому вижити. Для цього він вирішив проїхати від Лос-Анджелеса до Маямі, а це 5 500 кілометрів. Хлопець збирався подолати цю дистанцію за 34 дні і зібрати кошти для однієї з найбільших благодійних британських організацій — Macmillan Cancer Support.
 
Джемс каже: «Це стало моєю ціллю. Я хотів повернути щось тим, хто допоміг мені вижити — хірургові, який пропустив заради мене сімейне свято, медсестрі, яка працювала у дві зміни і чергувала поряд зі мною. Думаю, без них я би ніколи не повернувся до нормального життя».
Саму підготовку хлопець називає нічим у порівнянні з тим, що він робить зараз.
 
«Я не тренувався для цього спеціально. Просто катався на велосипеді. Не намагався приїхати першим, просто збирав кошти на благодійність і насолоджувався процесом. Для підготовки я провів заїзд у Шотландії на 130 км, а також в Уельсі майже на 200. Крім того, на велосипеді проїхав від найпівденнішої точки Англії до крайньої півночі Шотландії, а це 1500 км», — згадує Джеймс.
 
З рештою, Голдінг почував себе готовим до турне по Америці. Спершу все починалося добре. День за днем він їздив на велосипеді з другом, поки інший товариш супроводжував їх у авто для підтримки. Та до Нового Орлеану Джеймс так і не доїхав. Дорогою туди його збила вантажівка. Він зламав три ребра і лікоть, крім того, зняв шкіру з рук і ніг. Та навіть у цій ситуації, він не переставав думати, як видужає і продовжить свій челлендж.
 
«Перебуваючи у лікарні я згадував, що бувало і гірше, — зізнається хлопець. — Я знав, що закінчу розпочате. Та це вимагало нового старту з Лос-Анджелеса, адже метою було проїхати всю Америку, а не ділянку від Нового орлеану до Маямі. І мені вдалося. Через півроку я знову виїхав на старт. Проїхати увесь маршрут вдалося навіть швидше — за 24 дні, долаючи понад 200 кілометрів на день. Це було надзвичайно важко, але відчуття виконаної мети — просто неймовірні!»
 

Рак повертається

 

Після досягнення таких висот, на Голдінга знову чекали випробування. Йому сказали, що рак повернувся. Пухлину виявили у животі, цього разу розміром з м’яч для пінг-понгу.
 
«Я не міг у це повірити, — розповідає Джеймс. — Заспокоював себе тим, що подолав рак одного разу, зможу зробити це ще раз. Хірурги видалили пухлину, а отже хіміотерапія не мала бути такою болючою».
 
Я заспокоював себе тим, що подолав рак одного разу, зможу зробити це ще раз.
Джеймс Голдінг
 
На той час, хлопець разом з коханою вже чекали первістка. Крім того, у Голдінга була купа нереалізованих цілей з велосипедом. І він не збирався дозволяти раку зупинити жодну з них.
 
Тому навіть лікуючись, він продовжував тренуватись. Їздив з Лондона до Парижа, вважаючи, що саме велосипед допоможе йому подолати рак.
 
«Я займався тим, що мені подобалося. Це давало відчуття, ніби я контролюю рак. Так, я не міг їздити швидко, як раніше, чи почуватися так само добре. Та я все ще робив це і розумів: я на своєму місці», — пояснює Джеймс.
 
Він додає: «Це було надзвичайно корисно для мого психічного стану. Ніщо не могло бути кращим, за день, проведений на велосипеді. Чи допомогло це перемогти рак? Не знаю. Але я точно вражав лікарів своїм низьким пульсом і спокоєм. У деяких аспектах, рак був однією з найкращих речей, що траплялися зі мною. Він допоміг мені інакше поглянути на життя і людей поряд. Та найкраще — він допоміг мені знайти велосипед».
 

Рекордсмен
 

У 2015 році Голдінг завершив одну з найскладніших подій для аматорських велосипедних перегонів — Haute Route. Гонка триває у Піренеях, Французьких, Швейцарських і Доломітових Альпах. Тому на кожен з етапів потрібно було підніматися по 22 000 м вгору.
 
Голдінг вирішив зробити те, що називають «потрійною короною». За 21 день подолати три надскладних маршрути, із загальним підйомом у 65 500 м.
 
«Висока траса — це одна з найкращих подій у житті, — каже Джеймс. — Це не просто фізично важка справа. Ти ще й щодня змінюєш готелі, місця, погода щохвилини інша. Крім того, варто подумати й про їжу для підзарядки. До кінця марафону я був у настільки гарній формі, що не бажав, аби це закінчувалося».
 
Та найбільший рекорд Голдінг встановив на власному подвір’ї. У 2017-му році він побив світовий рекорд, проїхавши майже три тисячі кілометрів за сім днів. І зробив це довкола місцевого поля для регбі. Щось подібне він намагався зробити у 2014-му, але не встиг.
 
«Було важко, особливо через спеку. Та я зосередився на меті та продовжував рухатися вперед. Зізнаюся, був дуже радий отримати запис у Книзі Рекордів», — згадує Джеймс.
 
 
Голдінг пройшов дев'ять маршрутів Haute Routes, найскладніших у спорті
 

Голдінг пройшов дев'ять маршрутів Haute Routes, найскладніших у спорті
 

Найкраще попереду
 

Хоча Голдінг вже багато досяг, він зізнається — найбільші цілі попереду. Сьогодні його велика мета — Race Across America (RAAM).
 
«Усе, що я робив, було підготовкою до цього моменту, — каже Джеймс. — Не тільки, аби підготувати тіло і розум, а й залучити необхідних спонсорів».
У рамках гонки Джеймсу доведеться проїхати 5 000 км практично без зупинок по складній місцевості. Цей рейс — вершина велоспорту на витривалість. Багато спортсменів починає подорож у Лос-Анджелесі й сходять з дистанції задовго до фінішу.
 
Цей маршрут на 30% довший, ніж Тур де Франс. До того ж, на ньому немає днів для відпочинку, що робить його найдовшим випробуванням по часу. «Йдеться про те, наскільки далеко ти можеш зайти», — пояснює Голдінг.
 
Крім того, хлопець ще більше ускладнив собі завдання — поставив за мету стати першим на маршруті. Такого не вдавалося зробити жодному британцю.
«Ми завжди знаходимо собі виправдання. Та мусимо пам’ятати: одного дня ми впали, розтяглися підлогою, потім потягнулися до меблів і впали знову. Та в процесі — навчилися ходити, ще не здогадуючись, що таке невдача», — говорить Джеймс.
 
Незважаючи на всі виклики, їзда на велосипеді досі лишається для Голдінга задоволенням. Він планує допомогти іншим відкрити радість велоспорту, організувавши велосипедний комплекс у Португалії, де він сьогодні мешкає з дружиною Луїзою та дітьми — Фредді та Лайлою.
 
Хлопець підкреслює, що велосипед для нього — це одночасно свобода і втеча, відновлення і медитація. Джеймс сподівається, що його досвід зможе надихнути інших узяти до рук велосипед і просто крутити педалі.
 
«Ми всі можемо досягти того, чого хочемо. Та часто забуваємо, що нам довелося пережити, аби досягти того, що ми маємо», — впевнений велосипедист.
 
«Шанс вижити для мене був менше 5%, я ледь міг підняти голову з подушки і заново вчився ходити. Зараз моє ім’я серед рекордів Гіннеса, а у планах — стати одним з найкращих велосипедистів світу. Тому не варто думати, що це неможливо. Як казала моя няня: немає такого слова, як “не можу”», — завершує Джеймс Голдінг.
 
 
Оставить отзыв ↓
 
Ещё никто не оставил отзывов.